- З метою дотримання етичних норм, прийнятих міжнародною науковою спільнотою, і запобігання будь-яких порушень цих норм як у власній роботі, так і у взаєминах з усіма учасниками процесу наукова стаття піддається обов’язковій процедурі рецензування.
- Наукові статті, що надійшли до редакції і задовольняють формальним критеріям, розглядаються на предмет відповідності тематиці видання та визначення кола рецензентів. Рецензування матеріалів, що відповідають тематиці видання, є абсолютно анонімним для автора та рецензента, процедуру здійснюють два незалежні рецензенти (процес подвійного «сліпого» рецензування – «double-blind» peer review policy).
- До рецензування можуть бути залучені члени редакційної колегії та зовнішні експерти, які визначають вектор розвитку наукової думки та мають публікації у відповідних предметних галузях.
- Рецензент оцінює:
- достатність розкриття актуальності статті;
- обґрунтування зв’язку проблеми, яка поставлена в статті, з важливими науковими чи практичними завданнями;
- повноту аналізу останніх досліджень і публікацій із загальної проблеми;
- відповідність цілей статті проблемі, яку розглядає автор;
- обґрунтування отриманих наукових результатів;
- наукові висновки та їх відповідність меті статті;
- перспективи подальших досліджень у даному напрямі;
- термінологічну однозначність статті;
- знання автором наукової літератури з обговорюваного кола проблем, у тому числі міжнародний досвід;
- особливості стилю та мови автора статті (ясність мови та стилю, необхідність додаткового наукового та літературного редагування і т.п.).
- Рецензія повинна містити конкретні висновки щодо доцільності публікації із зазначенням основних недоліків статті (якщо такі є), а також висновок про можливість опублікування: «рекомендується», «рекомендується з урахуванням виправлення зазначених недоліків» або «не рекомендується».
- Рецензія оформлюється у друкованому варіанті, повинна бути підписана рецензентом і засвідчена печаткою установи за місцем роботи рецензента.
- У разі відхилення статті редакційна колегія направляє автору мотивовану відмову.
- Наявність позитивної рецензії не є достатньою підставою для публікації статті. Остаточне рішення про доцільність публікації приймається редакційною колегією видання.
До статей застосовується система перевірки на плагіат Unicheck.
Процедура рецензування та дотримання редакційної етики організована відповідно до принципів, декларованих Комітетом з публікаційної етики (Committee on Publication Ethics / COPE).
Дотримання академічної доброчесності
Редакція видання сприяє дотриманню академічної доброчесності та потребує при підготовці наукової статті виконання наступних вимог:
- посилання на джерела інформації у разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей;
- дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права;
- надання достовірної інформації про методики і результати досліджень, джерела використаної інформації та власну педагогічну (науково-педагогічну, творчу) діяльність.
Етичні обов'язки авторів
Основний обов’язок автора – представити точний опис проведеного дослідження, а також об’єктивне обговорення його значущості.
Автор повинен усвідомлювати, що простір у журналі є обмеженим ресурсом і повинен використовувати його розумно та економно.
Звіт про первинне дослідження має містити достатню детальність та посилання на публічні джерела інформації, щоб однолітки автора могли повторити роботу. За запитом автори повинні докласти розумних зусиль, щоб надати зразки незвичайних матеріалів, недоступних в інших місцях, з відповідними угодами про передачу матеріалів, щоб обмежити сферу використання матеріалів, щоб захистити законні інтереси авторів.
Автор повинен цитувати ті публікації, які мали вплив на визначення характеру роботи, про яку повідомляється, і які швидко спрямовують читача до попередньої роботи, яка є важливою для розуміння цього дослідження. За винятком огляду, слід звести до мінімуму цитування роботи, на яку не буде посилатися у звітному дослідженні. Автор зобов’язаний здійснити пошук літератури, щоб знайти, а потім цитувати оригінальні публікації, які описують тісно пов’язані роботи. Для критичних матеріалів, використаних у роботі, слід також цитувати джерела, якщо їх надав неавтор.
Будь-які незвичайні небезпеки, що виникають під час дослідження, повинні бути чітко визначені в рукописі, в якому повідомляється про роботу.
Слід уникати фрагментації звітів про дослідження. Вчений, який провів велику роботу над системою або групою споріднених систем, повинен організувати публікацію таким чином, щоб кожна доповідь давала вичерпний звіт про певний аспект загального дослідження.
Подаючи рукопис до публікації, автор повинен повідомити редактора про пов’язані з ним рукописи, які автор перебуває на розгляді в редакції або в пресі. Копії цих рукописів необхідно надати редактору та вказати зв’язок цих рукописів із поданим.
Автору неприпустимо подавати рукописи, що описують по суті одне й те саме дослідження, до кількох журналів первинної публікації, якщо це не повторна подача рукопису, відхиленого або вилученого з публікації. Як правило, допускається подавати рукопис для повної роботи, яка розширює раніше опублікований короткий попередній опис (“повідомлення” або “лист”) тієї ж роботи. Однак під час подання редактора слід повідомити про попереднє повідомлення, а попереднє повідомлення має бути процитовано в рукописі.
Автор повинен визначити джерело всієї інформації, яка цитується або пропонується, за винятком загальновідомої. Інформація, отримана в приватному порядку, як-от у розмові, листуванні чи обговоренні з третіми особами, не повинна використовуватися чи повідомлятися в роботі автора без явного дозволу слідчого, від якого надходила інформація. Інформацію, отриману в ході конфіденційних послуг, як-от рецензування рукописів або заявок на грант, слід розглядати аналогічно.
Експериментальне або теоретичне дослідження іноді може виправдати критику, навіть сувору критику роботи іншого вченого. За необхідності така критика може бути запропонована в опублікованих роботах. Однак особиста критика ні в якому разі не вважається доречною.
Співавторами статті повинні бути всі особи, які зробили значний науковий внесок у звітну роботу та поділяють відповідальність та відповідальність за результати. Інші внески слід вказати у примітці або розділі «Подяки». Адміністративний зв’язок із розслідуванням сам по собі не кваліфікує особу для співавторства (але іноді може бути доречним визнати велику адміністративну допомогу). Померлі особи, які відповідають критерію для включення до співавторів, повинні бути включені, із зазначенням дати смерті. Жодне вигадане ім’я не повинно бути зазначено як автор або співавтор. Автор, який подає рукопис для публікації, бере на себе відповідальність включити в якості співавторів усіх відповідних осіб і жодного невідповідного.
Автори повинні розкрити редактору та читачам журналу будь-які потенційні та/або відповідні конкуруючі фінансові чи інші інтереси, на які може вплинути публікація результатів, що містяться в рукописі авторів. Усі автори не повинні мати будь-яких особистих істотних фінансових інтересів, а також трудових чи інших відносин з організаціями, які мають фінансові чи інші інтереси, які можуть вплинути на результати, описані в рукописі.
Етичні обов'язки рецензентів рукописів
Оскільки рецензування рукописів є важливим кроком у процесі публікації, а отже, і в роботі наукового методу, кожен науковець зобов’язаний зробити справедливу частку рецензування.
Обраний рецензент, який вважає, що недостатньо кваліфікований для оцінки дослідження, про який повідомляється в рукописі, повинен негайно повернути його редактору.
Рецензент рукопису повинен об’єктивно оцінювати якість рукопису, його експериментальну та теоретичну роботу, її інтерпретації та виклад, з належним урахуванням дотримання високих наукових і літературних стандартів. Рецензент повинен поважати інтелектуальну незалежність авторів.
Рецензент повинен бути чутливим до появи конфлікту інтересів, коли рукопис, що рецензується, тісно пов’язаний з роботою рецензента, що триває або опублікована. Якщо є сумніви, рецензент повинен негайно повернути рукопис без рецензування, повідомивши редактора про конфлікт інтересів.
Рецензент не повинен оцінювати рукопис, автором або співавтором якого є особа, з якою рецензент має особисті чи професійні зв’язки, якщо ці стосунки можуть упереджувати рукопис.
Рецензент повинен ставитися до рукопису, надісланого для рецензування, як до конфіденційного документа. Його не слід ані показувати, ані обговорювати з іншими, за винятком, в особливих випадках, особам, у яких можна звернутися за конкретною порадою; у цьому випадку особи, з якими консультувалися, повинні бути розкриті редактору.
Рецензенти повинні адекватно пояснити та підтримати свої судження, щоб редактори та автори могли зрозуміти основу своїх коментарів. Будь-яке твердження про те, що спостереження, висновок чи аргумент було повідомлено раніше, має супроводжуватися відповідним посиланням. Непідтверджені твердження рецензентів (або авторів, які спростовують) не мають великої цінності, і їх слід уникати.
Рецензент повинен бути уважним до того, що автори не цитують відповідні роботи інших вчених, пам’ятаючи, що скарги на те, що власне дослідження рецензента було цитовано недостатньо, можуть здатися корисливими. Рецензент повинен звернути увагу редактора на будь-яку істотну схожість між рукописом, що розглядається, і будь-яким опублікованим документом або будь-яким рукописом, поданим одночасно до іншого журналу.
Рецензент повинен діяти оперативно, своєчасно подаючи звіт.
Рецензенти не повинні використовувати або розголошувати неопубліковану інформацію, аргументи чи тлумачення, що містяться в рукописі, що розглядається, за винятком згоди автора. Якщо ця інформація вказує на те, що деяка робота рецензента навряд чи буде прибутковою, рецензент, однак, може етично припинити роботу.
